Ганна

КРЕВСЬКА

Хрестиком…

Народ мій є! В його волячих жилах

Козацька кров нуртує і гуде.

В. Симоненко

Проколює голка то лиштву, то пальці,
А нитка – червоним біжить.
Ти шила сорочку й не сміла зізнаться:
Чому тобі шите болить?
Волошка від злого, калина – від болю,
А маки – щоб вічно любив...
І клалися хрестики ближче до горла,
Щоб горло не брали шаблі.

Він піде на прощу, де лати і броні:
Залізо, списи, булава...
А в нього сорочка – уся оборона
Й до серця прошиті слова
Про люту любов до землі і свободи,
До тебе, що лишив саму,
Про сколоті руки в отого народу,
Що шили сорочку йому.

І битва не перша, й сорочка – остання,
І ти – не один у юрбі.
От тільки б не вишила куля зара́ння
Червоним сорочку тобі.

2014

Хрестиком…: [вірш] / Ганна Кревська// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 141с.

Юлія

МАНОЙЛЕНКО

ЗАПОВІТНЕ

Василечку, ти віршем міряв
Правдивість слів, нетлінність фраз.
Неопалима твоя віра,
І смуток чистий, мов топаз.

Червоні яблук оксамити
Затерпли в кошику давно.
Ти вмів хмільну надію пити,
Що гріла сонячним вином.

І щиро, так до болю щиро,
Рядки лягали на листок.
У крутоверті чорно вирів
Відлуння слів – електрошок.

Лжезерня буднів чавлять жорна
Оті, що треба докрутить.
Прости, що й досі мати чорна, –
Іще живуть її кати.

Ті, які з горла видирали
Останніх крихт гіркий шматок.
Ті, які в землю закопали
Мільйони праведних кісток.

Перуки інші. Тиснуть пута.
А суть зосталася стара.
У заповітній тиші чути
Біль Василевого пера.

Заповітне: [вірш] / Юлія Манойленко// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 148с.