Олександр
ГОРДОН
Василь Симоненко
ДИПТИХ
1.
Тишу серця викохати треба
З молодих омріяних думок.
Наче грім душі з ясного неба,
Тиша ця окрилює твій крок.
Материнства лебеді суворі
Плавають по плесах золотих…
Україна – синя стрічка волі,
Вплетена у долі всіх живих.
2.
Тихе серце…Материнська мрія.
Витязь української краси.
Слово досі надихає, мріє
На усі регістри й голоси.
Неба сум, помножений на вітер.
Долі успадкована сльоза.
Із життя він всю байдужість витер
І любов у вічність проказав.
Василь Симоненко : диптих / Олександр Гордон // Холодний Яр. – 2019. – № 2. – С. 72-73.
Наталія
ГОРІШНА
До Симоненка
Розмовляла з тобою крізь призму років
І в свої чотирнадцять, і ось – у сивинах.
Все шукала порад в покоління батьків,
А тепер ти – за віком – вже є мені сином.
Відчувався мені не в далекій імлі,
Бо ж від слова до серця – найближча дорога,
Бо й мені найдорожче – то крихта землі,
Що стулилася в грудку від поту людського.
Бо й у мене є Лесик (уже Олексій),
І йому я читала твого „Лоскотона”,
Мій кирпатий барометр, мій згусток надій,
Тепла брунька мого материнського лона.
Я не сміла себе називати – „поет”,
Я боялась, що вірші мої – витребеньки,
Що не досить міцним був мій власний хребет,
А в поета ж мав бути, як у Симоненка.
Бо ж поет не принишкне від владного „Цить!”,
Скільки б душу не мучили, тіло не били,
Бо поет – той, кому більш від інших болить,
Бо поет – той, хто любить й не жде, щоб любили.
Твої ,,Тиша і Грім” в чужомовній юрбі
Будять душу вкраїнську, розторсують гідність.
Розмовляю з тобою, мов рівна тобі,
Це нерівність, Василю, не рівність,
А – рідність.
До Симоненка : [вірш] / Наталія Горішна // Слово про Слово / [упоряд. С. Ткаченко]. – Черкаси, 2012. – С.31.