Ольга

МЕСЕВРЯ

 Василеві Симоненку

 Зима старіє – коси сиві-сиві.

Іще шумлять щедрівки й коляда,

А сонечко таки набралось сили –

Із-під руки на землю погляда.

Уже в тепла припливи і відпливи,

Струмки й пташки вклонилися весні,

А Ви, Василю, в небесах щасливі?

Чи пишете для ангелів пісні?

Напевно, й там у творчому Ви злеті,

Вже непідвладний плинові років,

Поважний в сонмі світових поетів,

В пошані й славі серед земляків.

В конверті-хмарці шліть свій кожний витвір.

А може, вже і збірка є нова?

Мелодії нам наспіває вітер,

Прошепчуть вірші квіти і трава.

Василеві Симоненку : [вірш] / Ольга Месевря // Холодний Яр. – 2018. – Вип. 2. – С. 172.

Олександр

МІЩЕНКО

                   ***

Торкнувшись материнської стіни,
Я ніби з Симоненком розмовляю.
Десятки років небуття... Вини
Я з себе, як людина, не знімаю.

Я там не був у відділку, авжеж,
Не був і у Черкасах у палаті,
Де крізь бійниці сірих в небі веж
Сніги на землю сипались лапаті.

Я там не був, бо ще не народивсь,
І ще мій світ не квітнув пелюстками,
Та вже тоді за Василя моливсь
Незримий янгол з білими руками.

О доля-стріча, де ти ходиш, де,
З яких криниць даєш поетам воду?
Сьогодні Удай хугою гуде:
Новий чом Симоненко не приходить?

Вкраїна жде, допоки вдарить дзвін –
Несолодко, окраденій, ведеться.
Йде Симоненко, бо безсмертний він,
Як і народ, що дав безстрашне серце!

2014

Торкнувшись материнської стіни: [вірш] / Олександр Міщенко// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 154с.