Григорій Білоус

 ДУХ ЙОГО БУВ ЗРАНЕНИЙ,
           МОВ ЛЕБУДЬ…

                             (Уривок)
  Василеві Симоненку присвячується

Вечір цей – на честь твою, Василю.
Це – твого таланту торжество.
За новим метричним нашим стилем
Народивсь ти майже на Різдво.

Не зажив ти величі месії,
Образ твій все ж сяйно нам зорить.
Хай мовчать америки й росії,
Ми з тобою будем говорить.

Як ведеться тут твоєму слову?
Як снується думам твоїм тут?
Похвальби невіяну полову
Хай вітри по світу розметуть.

Як живеться пам’яті про тебе?
Різним людям згадуєшся як?
Є й такі між них, кому б не треба
Теребить святе твоє ім’я!

Скільки ще доріг у цьому світі,
Що твоїх чекають підошов!
Той, хто нам явив тебе в граніті,
Вже тебе провідати пішов.

Піде й той, хто нехтував тобою,
Хто тебе оббріхував і бив…
Ти вже там, під вічною габою,
Україну рідну долюби.

Відкривав ти віршами її нам.
Ти у слові віщому живий.
«В нас єдина партія – Вкраїна», –
як сказав би ти, мов кошовий.

Може, хтось тобі захоче знову
Затулити приписами рот?
Ти довірив мовленому слову
Правду про ошуканий народ.

………………………………

Розглядаю Василеві фото,
Він на них сміється, мов живий,
Осяває друзів по роботі
Світлом золотої голови.

То був час, не видимий на знімках,
То був час доносів крадькома.
На одного писалась анонімка,
Слідкувалось ще за кількома…

………………………………….