Статті

Життя і творчість

1935р., 8 січня - народився в с. Біївці Лубенського району на Полтавщині

z mamouВасилько із мамою Ганною Федорівною

z didomz didom 2

 З дідом Федором

МІЙ РОДОВІД
http://vasylsymonenko.in.ua/poeziya/mij-rodovid/
 

З ДИТИНСТВА

В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід,—
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.

http://www.pysar.net/virsz.php?poet_id=62&virsz_id=113

«Скільки б не судилося страждати…»

http://www.pysar.net/virsz.php?poet_id=62&virsz_id=198

Більше...

 

1942р., 1 вересня - вступив у перший клас Біївської початкової школи

1952р. - закінчив із золотою медаллю Тарандинцівську середню школу (с. Тарандинці Лубенського району)

foto klasu

СПОГАДИ ВЧИТЕЛІВ ТА ОДНОКЛАСНИКІВ


1952-1957рр. - навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка

1 kurs5 kurs

Василь Симоненко - cтудент 1 курсу                                          Василь Симоненко - cтудент 5 курсу
Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка

Фото з державного архіву Черкаської області

Ілля Бердник КВІТИ ВАСИЛЕВІ СИМОНЕНКУ (Фрагменти спогадів)

 Микола Сом  З МАТІР'Ю НА САМОТІ (Уривки)


 

1956р. - проходив переддипломну практику в редакції газети „Черкаська правда” (м. Черкаси)

1957-1959рр. - працював літпрацівником в газеті „Черкаська правда”

1957р., 27 квітня - одружився з Людмилою Павлівною Півторадня

z Luseu

ВОНА ПРИЙШЛА

 Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

 

1957р., 1 грудня - надрукована добірка поезій Василя Симоненка із передмовою Миколи Негоди на сторінках газети „Черкаська правда” – перша публікація творів В.Симоненка на сторінках черкаських періодичних видань: ,,Де я не буду, що робить не стану…”; Леся Українка; Лист; ,,Повільно йшли мовчазні по перону…”.


1958р., 22 лютого - народився син Олесь, „кирпатий барометр”

z Olesemz Olesem 2

Ти лежиш іще впоперек ліжка —
Ну до чого мале й чудне!
А до тебе незримі віжки
Прив'язали цупко мене.

 Кажуть, носа ти вкрав у баби,
Губи й ноги забрав мої,
Взяв у матері синю звабу
І в очах своїх затаїв.

Спи, грабіжнику мій кирпатий,
Сумнів диханням розігрій,
Я тобі стану в голови слати
Найніжніші подушки мрій.

Розішлю свої думи в дозори,
Щоб у сизому міражі
Не ступило свавільне горе
На кордони твоєї душі...

(Уривок із поезії ,,Кирпатий барометр")

ДОБРИЙ ЛОСКОТОН Спогади сина Василя Симоненка Олеся

 

1958 р., 14 серпня - написана поетична новела ,,Кривда”

 

1959 р., 9 червня - написаний вірш,,Дід умер”

 

1960 р., січень - почав працювати завідувачем відділу пропаганди і агітації газети „Молодь Черкащини”

zayavakolektyv

 Фото колективу газети ,,Молодь Черкащини"

 

Лілія Шитова Я ВОСКРЕС, ЩОБ ІЗ ВАМИ ЖИТИ(Уривок)

 Ігор Осадчий АБИ Ж Я ЗНАВ, ЩО ВАСИЛЬ – ГЕНІЙ...


1961 р. - хронологія написання творів:

4 - 29 січня - цикл ,,Тиша і грім”

15 березня - вірш ,,Жорна”

24 - 29 жовтня - поема ,,Червоні конвалії”

21 грудня - казка ,,Цар Плаксій та Лоскотон"

21 грудня - вірш ,,В букварях ти наряджена і заспідничена…”

26 грудня - вірш ,,Україно, п’ю твої зіниці…”

 

1962р., лютий - зустріч Василя Симоненка із студентами та викладачами Черкаського педагогічного інституту

Микола Негода СПОВІДЬ ПЕРЕД СОБОЮ(Уривок)

1962р. - у видавництві „Держлітвидав” (м. Київ) вийшла перша прижиттєва збірка „Тиша і грім”(із збірки)

tysha i grim

 

Вихід збірки „Тиша і грім" став резонансним явищем.

 „Тиша і грім" – контраст чи єдність протилежностей? Мабуть, і те, і те. Зосередженість у собі і причетність до світу. Роздум і дія. Епічне і драматичне. Син полтавських степів, Василь Симоненко, знав тишу степу, знав його задуму, знав епос степу, але й знав, якими напругами й електричними розрядами насичений цей степ і якими тривогами може повнитися безмежне над ним небо. Серед оголеної тиші заходило на грозу".

Іван Дзюба

„Слово „Тиші і грому" Василя Симоненка „... це монологічне слово сина перед матір'ю та діалоги внуків із дядьками й тітками. Воно тривожило душу, провокувало на одвертість, косило до пня ідеологічні стереотипи, ганьбило моральне „двійництво", здирало маски з облич духовних покручів".

Тарас Салига

„В.Симоненко прагнув, щоб його почули поснулі і оглухлі. Тому в його віршах кричить ХХ століття, Вкраїнонька, земля кричить, кричать вітри, дорога. І це не випадково. Він готувався до того, щоб бути поетом-глашатаєм. У своєму „Щоденнику" записує, що сучасному поетові „слід кричати". Щоб слово запало в душу. Недарма ж перша його збірка носить назву „Тиша і грім".

Віктор Костюченко

„Ми всі ще зачитувалися книгою „Тиша і грім", раділи її популярності, а Василь уже перебував у „другому вимірі" – готував збірку „Земне тяжіння...".

Лілія Шитова

Більше...

1962 р. - хронологія написання творів:

28 січня - вірш "Піч"

8 лютого - вірш " Дума про щастя"


12-17 квітня - вірш ,,Лебеді материнства”

avtograf

11 червня - вірш "Може, так і треба неодмінно…"

17 вересня - ,,Кирпатий барометр”

19 вересня - вірш ,,Перехожий”

10 жовтня - вірш ,,Одинока матір”

12 жовтня - вірш ,,Злодій”

15 жовтня - вірш ,,Гей, нові, Колумби й Магеллани…”

10 листопада - вірш ,,Світ який – мережево казкове!..”

Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого лиця.

Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,

Сонцем душу жадібну налий!

Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.

Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скабри по краплині
Я тобі закохано віддам.

16 листопада - вірш ,,Ти знаєш, що ти людина?..”

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.


24 грудня - вірш ,,Де зараз ви, кати, мого народу?..”

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

 

1962 р. - казка ,,Подорож у країну Навпаки”

1963р. - у видавництві „Веселка” (Київ) виходить друком казка „Цар Плаксій та Лоскотон”

 loskoton

 

1963, 8 січня - обговорення поезій Василя Симоненка та Миколи Вінграновського у спілці письменників України

Більше...

 

1963р. - хронологія написання творів:

16 січня - вірш ,,Люди – прекрасні. Земля – мов казка…”

Люди - прекрасні. Земля - мов казка
Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце у землю в'язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захтіло ожити і жить!

Воскресайте камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали про вас грядущі:

- їх на землі не було.

8 березня - вірш ,,Курдському братові"

17 травня - вірш ,,Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…”

26 червня - вірш ,,Прирученим патріотам”

28 липня - вірш ,,Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті”

4 вересня - Василь Симоненко написав „Казку про Дурила”. Про   що свідчить запис у „Щоденнику” від 5.ІХ.1963: „Вчора написав „Казку про Дурила”. Написав одним подихом, хоч дещо було заготовлено раніше. Сьогодні казка ще подобається мені, жаль, що нікому її почитати”

Вперше казка надрукована в газеті „Молода гвардія" за 8 січня 1987 року з подачі Василя Яременка. Пізніше – в першому випуску альманаху „Поезія" за 1988 рік.

Більше...


1963р. - Василя Андрійовича Симоненка прийнято до Спілки письменників

biletbilet 2

В Президію Спілки
письменників України
Симоненка Василя Андрійовича

Заява

Прошу Президію, коли того варта моя творчість, прийняти мене до Спілки письмен¬ників України.

До заяви додаю два примірники збірки ,,Тиша і грім", анкету та автобіографію.

                27.Х. 1962                                                        Вас. Симоненко.

Рекомендація

Василь Андрійович Симоненко мало друку¬вався до появи його першої збірки ,,Тиша і грім". Тому поява цієї збірки була для мене, як і для багатьох читачів поезії, справленім радісним відкриттям.

Вірші Василя Симоненка світлі, оригінальні по своїй суті, по мислі. Думки – щирі, при¬страсні, бачення світу глибоке, своє! Бажаю Василеві Симоненкові великого творчого щас¬тя.

Рекомендую прийняти Василя Симоненка до Спілки письменників.

                19.11.1962                                                       Платон Воронько

 

1963р., квітень - після закриття газети „Молодь Черкащини” В.А.Симоненко почав працювати кореспондентом „Робітничої газети” по Черкаській та Кіровоградській областях

Іван Рябоштан СЛОВО ПРО НЕЗАБУТНЄ (Уривок)

 

 

1963 р., літо - Василь Симоненко здійснив поїздку в Канів до хору "Жайворонок", де познайомився з художницями А. Горською та Г. Зубченко.

 

foto vas sim u kanevi 1963

На фото: Василь Симоненко, Алла Горська та учасники хору"Жайворонок".

 

 

Із «Щоденника» Василя Симоненка

 

 

1963 р., грудень - написаний вірш ,,Прощай, мій зошите!..”

Прощай, мій зошите!
Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх
Не відцуравсь,
Що ти свої клітини
Тепло мружив,
Коли над римами
Я потом обливавсь.

Ти їх сприйняв
Без жодної огуди,
Єдиний мій читач
І шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.


 1963р., 13 грудня - Василь Андрійович Симоненко помер, похований у Черкасах

mogyla

Пам’ятний комплекс на центральному цвинтарі в Черкасах
(могила В. А. Симоненка та його матері Г. Ф. Щербань)

pohoronypohorony 2

Похорон Василя Симоненка

Микола Рачук  З РЕГІСТРІВ "ЕВЕРЕСТУ ПІДЛОСТІ" (Уривки)

 

Іван Драч

В. Симоненкові

Як тобі ведеться там, Василю?
Під землею, під ріллею – там...
По якому цвинтарному стилю
Нам ростити крила телеграм?
Та й на думи скільки того попиту,
На задуми скільки того потопту,
Що погіркли молоді меди.
Смерте, чорну руку одведи!
Що тобі там чути під землею,
Вухами припавши – на цей світ...
Що тобі від нашого єлею
Юних привілейних гірколіт!
Та й на брови впали зорі чорні,
Та й зчорнили думи в ілюзорні,
Та й зчорніли золоті меди.
Смерте, чорну руку одведи!
Син мужицький. Золоте коріння.
Одчайдушна блискавка брови.
Спалах – і холуйське павутиння
Запалив пожаром голови.
На пожежі – скільки тих пожежників,
Скільки обережних обережників,
Скільки безголосої води.
Смерте, чорну руку одведи!
Пахне сонцем наше грішне небо,
В сонці – твоє полум'я руде.
Ми всі прийдем на той світ до тебе,
Тільки Україна хай не йде!
Хай на думи завжди стільки попиту,
Завжди стільки тупоту і потопту,
Та не згіркнуть молоді меди,
Вічно пахнуть золоті меди.
Смерте, чорну руку одведи.

Іван Дробний

Василеві Симоненкові

Від болю в рамці зойкнула газета –
І попрощались каро з-під повік
Печальні очі мудрого поета
У молодий, у лермонтовський вік.

Його талант з вершечку лиш зажеврів,
Обпікши пельку сталінській брехні.
А скільки ледь зароджених шедеврів
Схололо на вулканній глибині!

То з ляку їх гулагівські горили
В міліції паліччям усмирили
На станції, що імені Шевченка,
В свої лабети взявши Симоненка.

Вони б те саме скоїли й Шевченку,
Якби той жив, – не тільки Симоненку.
Тепленького спровадили додому,
Щоб більше вже – ні блискавки, ні грому...

Дарма, кати! У ваше тім'я й дім
Б'ють Василеві блискавка і грім.
Он шерсть димить – кружля смердючий пил.
«Життя не наліза на ваш копил»!

Все вище час його підносить хвилю
Над буднями житейської ріки...
Ти мало встиг, та те, що встиг, Василю,
Не на роки нам буде – на віки.

(Про витязя слово: рядки поетичної
Симоненкіани. – Черкаси, 2002. – С.35-36).